****
900 МЕТРІВ НАД РІВНЕМ МОРЯ
скільки не запалюй не горить
лиш безсилим димом сходить ватра
перший сніг народиться за мить
хоч його пророчили аж завтра
чорні буки острівці трави –
очі блудять в пошуках опори
gps-а вогник ледь живий
та фіксує і мене і гори
а на верховинах вже мете –
значить світ невдовзі впаде в кому
і туман як свідчення про те
що моя дорога – невідома
проростають крізь пітьму хребти
трохи і впиратимуться в місяць
вітер підганяє – час іти
але я стоятиму на місці
****
автобусна станція прямо у полі
віконечко каси в якій пустота
стоять у пилюці по крону тополі
і градус на сонці доходить до ста
я більше не хочу нікуди і годі
хоч знаю адресу і номер таксі
а хто мене висадив серед городів –
перо йому в шину а краще в усі
праворуч ліворуч зайці мов сторожа
стерня розфарбовує ноги рудим
і слово лайливе чергується з «боже»
коли за горбами густішає дим
я маю запаси води і одежі
і маю ще віру в чудні чудеса
і час аби зараз у цьому безмежжі
лягти і очима пасти небеса
і вже не важливо що може єдина
й остання хто бачить мене звідсіля –
повільно дрейфуюча сонна хмарина –
безкрайня і чорна неначе земля
****
мокрий бриз пролізе під тонку футболку
вгрузнуть босоніжки у глевкий пісок
миля від причалу тільки все без толку –
до води не стало ближче ні на крок
море це чи місце що було колись ним –
обережна хвиля злизує сліди
хай відступить піна – під ногами зблисне
череп динозавра що заплив сюди
спізнюється літо – я мабуть так само
ні на що не встигну навіть на прибій
і оця безкрайня і порожня яма –
прихисток для мертвих і водночас мій
лиш єдина радість – як під крики «ну ж бо!»
вогники блукають – срібні золоті –
це мене шукає рятувальна служба
а знайде аж потім – в іншому житті
****
цього разу синоптики майже вгадали – мороз
не протримався й тиждень і знов під підошвами мокро
лиш сніжинки летять – їм байдуже – прогноз-не прогноз –
на базарні лотки де лимони картопля і морква
я постою у чергах – я долю шукаю лиху
я знайду її точно в котрійсь із залюднених точок
обманіть мене всі ну і той що найбільший брехун
хай знічев’я мене обмане ще одненький разочок
хай горбата жебрачка за руку вхопивши мені
наворожить про зірку що світить а згасне раптово
та в пророцтва циганською мовою – навіть страшні –
все одно не повірю тому що не знаю ні слова
я ходитиму колом з порожньою торбою я
вже нічого мабуть не знайду-не придбаю до свята
зачиняється ринок і жовтим неоном сія
цифра «нуль» на вітрині де гральні стоять автомати
і можливо аж вдома ковтаючи пійло руде
і на рік що надходить програму складаючи звикло
я побачу – годинник нікуди чомусь не іде
а на лівій долоні всі лінії повністю зникли
****
«а» – асфальт а «бе» – бруківка «ве» –
вітер що збиває всіх з наскоку
спить безжурно світлофор триокий
в чорних небесах діра глибока –
вогнепальне або ножове
ти ловись маршруточко ловись
менша більша – виплинь на дорогу –
– час кричати вже на допомогу –
хай сьогодні я не вб’ю нікого
і сама не пропаду кудись
мокрим снігом і дощем зима
прокладає на шосе розмітку
йти – куди? вертатися – а звідки?
на узбіччі облисілі свідки
шоста ранку мертвих ще нема
****
рівно день триватиме кураж
подорож без смислу і моралі –
ти і я на річковім вокзалі
мокрі весла вже гребуть подалі
грім сердито вдарив – тричі аж
звісно я за втечу обома
хоч в прогнозах нині завтра злива
помовчи зі мною чорнобривий –
хай пітьма згустившись несміливо
нас прикриє наче нас нема
скоро ми вже будем отамо
хвилі йдуть від мене і до тебе
чуєш угорі пташиний щебет –
блискавка от-от розколе небо
над човном в якому пливемо
****
від’їжджаєш але є ще час –
сім хвилин – немало-небагато
я тебе не хочу відпускати
холод що повзе довкола хати
знову в хату заганяє нас
ти від мене старший і мабуть
знаєш спосіб вимкнути тривогу
дощ не забариться – що із того
ти спокійний ти обрав дорогу –
сіру і розмиту каламуть
визирнеш – машини все нема
ще не завдавай рюкзак на плечі
п'ята дня а наче пізній вечір
по шосе отари йдуть овечі
ні – таки привиділось – туман
****
мертве місто – камінь і метал
я іду по рештках тротуару
накрапає H20 із хмари
телефонна буда як примара –
у минуле втрачене портал
«дзень-дзелень» – хто в слухавці живе
хто мої секрети аж до слова
вислухає і забуде знову
– гуркіт – обривається розмова –
мабуть замикання світове
в небесах блукає нло –
полетіти б з ним за видноколи
рот зашити – щоб уже ніколи
але диск ще крутиться по колу –
хтось на дроті хтось узяв – «алло»
****
ЗА РІКОЮ В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
1
тиха вечірня дитяча площадка
вітер гойдає верхівки дерев –
листя обірване стелиться гладко
кашель запалене горло дере
тридцять і трохи – хай паспорт розкаже
хто я і що я і навіть про ці
в мене за спиною клапті пейзажу
і про перстеник на правій руці
з дому втекла і радію лукаво
всіх обману – обмануся сама
хто там шукає на мене управу –
права й управи на мене нема
поки набридне чи поки задубну
поки є гроші в глибинах кишень
– тихо риплять розпанахані дупла
вічко шпаківні неначе мішень
жовтий ліхтар то запалиться хутко
то без причини загасить вогонь
і до останньої нині маршрутки
мов до зими – дві хвилини всього
2
чорні вільхи тонесенькі мов олівці
ідентично обрізані лисі
ніби хтось їх намовив постригтись в ченці
і усього мирського зректися
ну а ти ще патлатий – сховавшись в каптур
кільця диму пускаєш спроквола
тане крига а з нею підніжжя скульптур
франца йосифа і дискобола
ти чекаєш на мене – зухвалий хлопчак
ти мене завоюєш сьогодні
я тебе не люблю та нехай буде так –
ми і воля – звичайно господня
сизий острів асфальту в розталій воді
де-не-де одинокі машини
набери мене раз потім два – а тоді
не спиняйся ані на хвилину
та коли я дістануся місця таки
рукавиці знімаючи мокрі
вже нікого не буде – лише двірники
і не чутно нічого як окрім
дзеленчать ледь зачувши легенький мороз
їхні відра крихкі від корозій
як в тумані наосліп повзе сміттєвоз
і змітає усе по дорозі
3
так і треба – спека тридцять два
так і буде – вигорілі коси
терпко пахне скошена трава
радісно гудуть над нами оси
маєш волю маєш і мене
маєш в сумці яблуко червоне
не забудь лише про головне –
вимкнути свідомість телефона
може тут залишимось чи як
первісно-общинно заживемо –
хліб і риба хижа із гілляк
і ні згадки хто ми що ми де ми
а вода розбурхана аж страх
обмиває прибережні плити
і велосипед у бур’янах
з колесом валяється пробитим
і так легко – вперше за віки –
ні про що не думати – бо нащо
в затінку дерев біля ріки
тих які не названі ніяк ще
****
небо березневе хворе
котиться трамвай навспак
«швидше би тепло» – говориш
флягу вкинувши в рюкзак
по щоках дрібна пороша
упереміж із дощем
хто з тобою був хорошим
безумовно буде ще
але зараз не загадуй
а довір бездумно все
вітру що підкрався ззаду
і кудись тебе несе
****
придорожні хащі ялівцю
тінь сосни – тонка довготелеса
крутяться педалі і колеса
ляскає на зірочці ланцюг
встигнути б до сутінків – ану
вирвуся вперед – уже безсила –
і авто що котиться зі схилу
незумисне трохи обжену
відсікає небо від землі
горизонту ледь помітна нитка
ровер їде швидко швидко швидко
сірий пил – нікого у сідлі
****
дощ закінчився давно
та повітря ще вологе
білий лагідний рено
озивається з барлогу
пристебнусь і в ніч глуху
виїду на автостраду
хай дерева від страху
розбігаються мов стадо
частоколи огорож
справа зліва – зліва справа
він – залізо я – також
він – старий і я – іржава
і нема чорніш пітьми
ніж пітьма в мені й довкола
а тому і швидкість ми
набираємо спроквола
злого місяця анфас
серце гупає у ребра –
ми заглухнули чи в нас
щойно в’їхали на зебрі
****
жодної дощинки цього літа
паростки – хирляві і малі
і не заживають хоч полито
тріщини на спеченій землі
ти також з природою нарівні
змучений провадиш довгі дні –
то дашок поправиш на шпаківні
то когось шукаєш в далині
а над вечір з’являться пернаті
спрагло пити воду – хоч яку –
тільки й чути в листі і на хаті –
«цвінь-цвірінь» «фіть-фіть» «тьох-тьох» «ку-ку»
ти іще не знаєш – прийдуть зими
лиш один залишиться з птахів –
журавель-колодязь що із ними
в теплий вирій знов не полетів
****
схоже що залишилась дрібниця –
з попільниці витрусити дим
а тоді нехай до ранку сниться
літній дощ і змоклий ти під ним
кран сухий до джерела далеко –
«спи» – шепочеш в слухавку мені –
«все одно таку пекельну спеку
легше перебути уві сні»
я тебе ледь чую – ти в дорозі
впевнено минаєш блокпости
як не прагнуть стражі голомозі
контрабанду в багажі знайти
ніч важка і голова важкенна
губиться на трасі твій маршрут
завтра уперіщить достеменно
завтра ти нарешті будеш тут
****
небо над збезлюднілим вокзалом
ніби зшите з різних половин
світло у кутку якого мало
двох полиць нагрітий дерматин
не сезон – початок листопада
провідниць захриплі голоси –
ні один попутник не підсяде
майже до кінбурнської коси
блимають руді вогні реклами
на платформі хтось волає – «стій»
крапля проступає над губами
цукор розсипається на стіл
ти постелиш нам цієї ночі
зауважиш що багаж намок –
море поміж рейок вже хлюпоче
коли ми про нього ще снимо
****
GONE WITH THE SEA
дві старі порожні вілли
поміж ними клен безлистий
два туристи на все місто
крутять компасом невміло
«море поруч» – каже мапа
та на обрії нічого
крім розбитої дороги
по якій лиш дощик крапа
ми приїхали ще вчора
нам вже завтра повертатись
часу зовсім небагато
– де ти море де ти море –
на кафе бракує money
але нас це не лякає –
в рюкзаку лежить окраєць
в целофані – дві тарані
і байдуже – сейли знижки
– ми собі у халабуді –
втім здається хвиль не буде
окрім білих бриж на ліжку
****
на повітрі червоніють лиця
засинає риба у ріці
зробимо собі по годівниці
заведемо спільних горобців
хай вони городами чи небом
тут і там лишаючи сліди
прилітають снідати до тебе
а на ніч вертаються сюди
все це буде у прийдешню зиму
що настане місяців за два
і тому болить так нещадимо
соняшника лиса голова
****
тридцять перше – дрібен дощик
вже накрито півстола
і ялинки сині мощі
оживають від тепла
вийду – в небі обережно
пошукаю твій літак
день безсніжний день бентежний
і минає якось так
розсікає хмари пінні
боїнг високо вгорі
ти прибудеш ледь за північ
а запізнишся на рік
****
знесеної сталінки кістяк
здалеку виблискує ребристо –
рік минув як ти поїхав з міста
і чомусь не вернешся ніяк
«абонент пропав» – гудуть дроти
між коліс трамваїв сніжна вата –
їм нема куди вже поспішати
ну хіба мене ще підвезти
а під вечір блідо затремтить
там де ми жили фантомне світло
ніби в січні папороть розквітла –
і цвіте – як мовлено – лиш мить
****
ЦАР ГОРИ
цар гори яка ще безіменна
ти мене ведеш чи навпаки
сильно дме і рвуться мов знамена
куплені внизу дощовики
з рюкзаком набитим аж дощенту
поміж скель що лізуть зусібіч
твій намет з блакитного брезенту
прихистить нас на єдину ніч
маєш право стати першим знову
і гора найперша буде теж
а тому назвеш її ab ovo
чи на мою честь її назвеш
довшають модрин і буків тіні
і двигтить земля десь отамо –
це вони сплітаються корінням
ну а ми у спальнику спимо
****
ночі в косові холодні
дров залишилось на раз –
мушу встигнути сьогодні
ліжник вибрати для нас
просадивши півзарплати
найгарніший два на два
з ворсом теплим і кошлатим
і високим як трава
а коли стемніє зовні
знову вибір нелегкий –
притулитися до вовни
чи колючої щоки
****
жовта скирта аж під хмари
сіро-чорні дощові
рюкзаків потертих пара
задрімала на траві
ти і сам забрів між снами
тепло дихаєш в плече
місяць високо над нами
місяць майже не пече
он комета невідома
мчить до нас через світи
як впаде у цю солому
то її вже не знайти
****
CASANOVA’S LIST
я стіл накрию у вітальні гостям
я витягну свою найкращу сукню
і о годині так приблизно шостій
виделкою об пляшку дзвінко стукну
дзюркоче цівка сивої горілки
на тріснутому блюді – смужка клею
а скільки їх запрошено а скільки –
полічимо на пальцях однієї
я вибрала для кожного з них місце
критерій взявши лиш хронологічний
– заходьте не баріться – лютий-місяць
тут холодно і дме зі шпарок вічно –
згорілі дрова чорне попелище
вони також одягнуті у чорне –
і той що біля мене сів найближче
і той з яким не склалося повторно
і ті обоє з пухом над губою
що одночасно кажуть – «вечір в хату»
але не зачиняють за собою
бо ще за ними сніг іде лапатий
я позсуваю аж перед світанком
стільці примерзлі мертво до підлоги –
порожні тарілки порожня склянка
і протяг наче не було нікого
****
ВЕНЕРА В ХУТРІ
літо а шибки чомусь крижані
пізній будильник горланить завзято –
треба суворо його покарати
– може і треба а може і ні –
шафа скрипить – їй цілісіньких сто –
тхне нафталіном лавандою пилом
заяча шапка дві шкірки шиншили –
звідки цей мотлох не знає ніхто
винесу викину все в ближній бак –
певності нуль що колись пригодиться
тільки старий кожушок із лисиці
буде врятовано так чи інак
в спеку липневу він зайвий – аж ось
градус впаде і накину на плечі –
майже роздягнута – гола – під вечір
в хутрі рудому читатиму щось
ніч промайне мов її не було
книжку закрию а завтра спочатку
ходять під вікнами спиті безхатьки –
тане від п’яного дихання скло
****
THE OLD WOMAN AND THE SEA
стільки сонця обіцяли сни
що тепер заснути неможливо
у прогнозах знов сезон припливу
і не варто нехтувати ним
на світанку вийдеш на місток
спустиш з ланцюга дірявий човен –
море не нагріте ще ранкове
холодом пройме аж до кісток
у човна є досвід тож нехай
все бере в свої засмаглі весла
поки пінна хвиля не віднесла
за червоно-чорний небокрай
плесо ніби дзеркало криве
жінка спить в човні всіма забута
він звичайно мусить потонути
але ще пливе пливе пливе
****
на запиленій терасі
вітер сіпає фіранку
молодих плодів запаси
ще не чищені від ранку
ніж лежить на підвіконні –
мир наливу й симиренкам
мир мені – сумній і сонній
в джемпері поверх сукенки
я чекала ціле літо
я вдивляюся як сизий
на осонні перегрітий
вдалині гуркоче дизель
десь о сьомій скрипнуть тихо
яблуньки гілки підперті
так ніхто і не приїхав
щоб залишитись до смерті
****
чи кінець чи лиш початок року
край землі провінція «ніде»
яблуко звисає гнилобоке –
завтра-післязавтра упаде
я й сама старію тут потрохи –
тихий двір садовий реманент
і ніхто з минулої епохи
вже давно не згадує мене
горобці сидять собі по двоє –
невтямки пернатим зі села
хто для них виписує ногою
на снігу безсмертне «тут була»
****
не п’ятнадцять отже можна все –
вийти з дому чи піти із дому
і дивитись як в диму гнідому
тоне знерухоміле шосе
зовні і всередині пітьма
лиш дороговкази сяють срібно –
північ південь захід – я сама
не збагну куди мені потрібно
сніг заносить чорну далину
трохи ще повештавшись без діла
під своєю ковдрою засну –
значить я нарешті постаріла
****
мідь синіє на моєму платті
сніг уже не падає ніде
стрілка на блідому циферблаті
намертво застрягла і не йде
лиш прожектор – круглий і великий
ніби щось вишукує в імлі –
то світліють на біґбордах лики
то зринають із пітьми шпилі
глупа ніч – ніхто ні сном ні духом
про заблудлу в сквері між дубів
жінку що попала в завірюху
і стоїть як пам’ятник собі
Комментариев нет:
Отправить комментарий