СТРІЧКА КОНТРОЛЮ (2019)

****

ГІМН МОНАРХІЇ

в сутінках синіх провінція сонна

місяць лежить на дротах електричних

я перед люстром вдягаю корону –

личить вона мені а чи не личить

нікому тут дорікнути мені за

повну оцю узурпацію влади

тільки приймач із пластмаси й заліза

тихо віщує прихід снігопаду

справа буденна – усе зачинити

і збудувати окрему державу

поки вирішує хтось угорі там –

маю я право – не маю я права

поки душа наче скельце прозора

не піддається найбільшій спокусі –

зранку о шостій повіє із моря

випаде сніг і тоді я зречуся

****

три кілометри на схід від кордонів

ззаду і спереду – зрубаний ліс

сонце пропалює дірку у скроні

вітер стирає сліди від коліс

хлопець в машині – обличчя не видно –

в ямі застрягне і далі ніяк

вийде спитає чи чула про відьму

легко повірить що відьма – не я

  – ну перейди вже поріг незнайомий

ну розвали хоч і як уникав

цю суверенність холодного дому

цей обгороджений льодом анклав

скоро стемніє – куди повертати

мінус дванадцять і ти тут один –

голосно рипають задні дверцята

тихо стікає на землю бензин

зараз він ляже а встане аж завтра

гляне у шибку а шибки нема

лиш хуртовина  роздмухує ватру

з чорного кузова шин і керма

****

для того ми й зустрілись нині

і я і ти

щоб нашій бідній батьківщині

допомогти

три скасувати постулати

й один закон

а нас обох коронувати

на спільний трон

і вигукнувши – «алілуя»

хай наш народ

у документах зафіксує

переворот

ми без вагань і фобій жодних

наллєм вина

і покаравши всіх незгодних

ковтнем до дна

а через рік втечемо – ще би –

десь до європ

залишивши опісля себе

лише потоп

****

СПАЛЮВАННЯ ЛИСТЯ

а все розпочнеться неждано –

пожовкнуть дерева столиці

і в місті де вічно тумани                       

відкриють сезон інквізицій

візьму і розіб’ю скарбничку

сказати не зважусь нікому –

хай синя міська електричка

мене не чекає додому

мені зазиратимуть в душу

мене називатимуть якось

а я і нічого не мушу

а я всім даватиму ляпас

не буду журитись нічим я

а ще закохаю у себе

якогось хлопчину з очима

відтінку осіннього неба

і кинувши в сутінь сріблисту

останню монету мов мито

із димом піду ну а листя

а листя залишиться жити

****

ХУЛІГАНСЬКЕ

жовте віконце сніжка в долоні

білка гризе задубілу кору

довгих бурульок ряд на балконі

 – телефонують – я не беру –

баба з мітлою – зла і холодна –

поглядом пильним сніг стереже

статися може все що завгодно –

сплутаю вікна – влучу в чуже

може не варто наступом брати

мури високі горе-зими

що там за ними – пустка кімнати

хто там на думці – точно не ми

важко вгрузає слід в кучугури

глибшає в небі чорна діра

падає падає температура

бачу – ти вдома – значить пора

****

хоч п’ятдесят разів хоч сто

повторюй – «нащо» –

в цій кнайпі нас не зна ніхто

і це – на краще

цигарка зблисне на губі

і згасне наче –

я припалю її тобі

і хай всі бачать

нехай цікавий дуже хтось

не має діла

до пальців що пірнуть ось-ось

в сорочку білу

у мене в чашці вистиг час

 – не хочу чаю –

лиш дим стоїть довкола нас

і не пускає

****

«АЕРОСВІТ»

тільки і кинеш коротке «привіт»

тільки і зможу кивнути –

синіми буквами – «аеросвіт»

чорним - розводи мазуту

тихо за нами валізи повзуть

шлях до утечі відкрито

це наша перша й фінальна мабуть

спроба усіх надурити

зняти табу і накласти табу

вермуту випити натще

і задобрити хоча б на добу

долю подвійно пропащу

шумних моторів повільні витки

наші обличчя в дзеркалах –

тільки би ти пригадав де квитки

тільки би я не злякалась

вітер штовхає тебе і мене

наші місця ті що скраю

знаєм - востаннє у небо нічне

боїнг злітає

****

тільки і звуку – вітер в кишенях свище –   

тихо щоб не збудити нічну державу

та оживає – щойно підійду ближче –

мертва вода старого міського ставу

скинувши куртку зваживши на усе це –                                                                 

хиткість мого становища і причалу

дам собі шанс таки остудити серце –

серце котрому завжди було замало

от і нехай валяється безпритульно

пара кросівок зморщених від вологи

поки фіксують виснажені патрульні

цей затяжний стрибок аж до дна самого

і повернувшись ніби із потойбіччя 

врешті зроблю на пару з горнятком чаю

пізній дзвінок туди де давно не кличуть

хоч і можливо слухавку піднімають

****

от і минув сезон і порожні парки

рештки тепла ховають за огорожу

і обпікає пальці чужа цигарка –

борг що його віддати уже не зможу

знов водостоки тихо гудуть на рідній

в небо пусте задерши іржаві шиї

і перелітний вітер – напевно з півдня –

кучері розворушить та не зігріє

не вистачає милі до перекуру

важчає щохвилини ручна поклажа

тільки туман пастиме мою фігуру

доки сачком не вихопить із пейзажу

****

нічим не задобрити духів літа

та цих останніх днів – уже не шкода                                 

бо у будинок що на розі світу

мені немає від сьогодні ходу

ще раз усе перерахую вголос –

старі борги і зім’яті купюри

і згорблені наполовину голі 

столітні осокори за бордюром

і добре що на темному узбіччі

ніхто крім них у цей момент не бачить                                 

як сильно вітер б’є мене в обличчя

а я йому не можу дати здачі

****

сніг відступає ще так неохоче

б’ється у скло безіменна зоря

і замість білого стяга тріпоче

смужка ледь видима із димаря

ходить сорока порожнім городом

яблуко чорне понуро клює

лишусь тут жити – місцева природа                  

хай відшліфує обличчя моє

щоби ні риски ні зайвої цятки

та у наступні дві тисячі літ –                    

жодної спроби почати спочатку                                   

жодного кроку по той бік воріт

кажуть тепло буде тільки уранці

ось і не тане – хоч грій хоч не грій –

мертва вода що замерзла у склянці

разом з моїм віддзеркаленням в ній

****

тепла весняна багнюка

світлі легкі небеса

довга лоза мов гадюка

над головою звиса

сонно ворушиться сапка

і випадає з руки 

можна нарешті без шапки

мертві копати грядки

грабати листя суворо

те що зігнило уже

вила підносити вгору

скіпетр ніби чи жезл

голосно крикну – нікого

хилиться долу паркан –

хутір у чорта на рогах

галицька тмутаракань

і вороння безіменне

чорний ковтаючи глід

дивиться пильно на мене

рівно дві тисячі літ

****

що там обіцяють – холоди чи спеку

о котрій сьогодні литися почне

нібито до літа зовсім недалеко

а немає сили навіть на дрібне

на холодне ліжко завалюся трупом

думатиму думи а тоді думки

про помитих щойно тарілок три купи

і чотири купи тих що навпаки

хай собі надворі вітер гне антени 

і ревуть сирени кинутих авто –

прихилю нарешті голову смиренно

до подушки зліва де не спить ніхто

хай за ту годину поки подрімаю

стане все на місце як було давно –

чайник на конфорці два горнятка чаю

синява екрану – вицвіле кіно

я прокинусь різко – від глухого звуку

човгання чиїхось грубих підошов

вистрибну з-під пледу з шиб зітру пилюку –

дощ почався вчасно дощ таки прийшов

****

ото і царства що у хаті

і золота – що в гаманці

і тільки світлячки рогаті

по правій повзають руці

мені би тут замуруватись

на років так приблизно сто

щоб затуляла вікна вата

від шуму вітру та авто

щоб змерзлим стінам на догоду

рукопис у багатті тлів

а влади давньої клейноди

лежали сховані в столі

і вже не відаючи нащо

розгадувати кожен знак

в заплутаних як вовна снах що

не стануть дійсністю ніяк

****

зупинка «сирець» чи де там

картата вервечка пальт

і звук із яким монета

вдаряється об асфальт

ходитиму довго колом

лічитиму кожен крок

аж поки собачий холод

пройме мене до кісток

немає кого чекати

зникає з-під ніг маршрут

смеркається – сніг лапатий

ще трохи і буде тут

****

світло у чашці гасне

стигне вода прозора

не добереться вчасно

той хто мав бути вчора

мабуть уже й не їде –

мовчки сховаю посуд

закам’яніє слідом

в чайнику білий осад

завтра мені о шостій

ночі лишилось мало

ні – таки будуть гості –

ложечка щойно впала

****

нема мені жодного діла

чи стихне тепер завірюха

лиш пара клубочиться біла

над теплим горнятком без вуха

покотиться блюдцем ренета

покаже що діється в світі –

понурі бетонові гетто

барвисті химерні графіті

а я і не хочу нічого -

холоне розстелене ліжко

і чорні сліди за порогом

мов букви що випали з книжки

****

спершу чашка потім пляшка

потім скляночки пусті

і рука що ляже важко

на липкий письмовий стіл

корінців книжкових зграя –

може – двісті може – сто

я нікого не читаю

і мене також ніхто

телефон мовчить від грудня

зайвих рухів – ані-ні

і всю ніч моє погруддя

бронзовіє у вікні

 ****

ЯПОНСЬКА КАЛІГРАФІЯ

1

тоді зима була далеко

а ти – зі мною

і в’яли від страшної спеки

кущі левкою

чорнило висихало скоро

і ти не вірив

що намальовані узори

вростуть у шкіру

і я – на світ увесь сердита -

вагалась - спати

чи пензликом тобі водити

поміж лопаток

і хоч єдине покривало

й міцного доза

на тебе начебто давали

довічний дозвіл

та вранці виростали чинно

кордони строгі

і лиш на стелі павутина

як ієрогліф

2

довго й завзято

вчила тебе

як вимовляти

«кобо абе»

порвана книжка –

знищений том

читана в ліжку

аж перед сном

– може не треба

рвати було –

може для тебе

є ще тепло –

ось вона скраю

без корінця –

не дочитаю

вже до кінця

спиться не спиться –

п’ять сторінок

і в попільниці

білий пісок

3

японською напишеш «осінь»

і пожовтіють всі алеї

хоча тепло кочує досі

з моєї спальні до твоєї

ось я запалюю – зі звуком –

нову цигарку сірниками

а ти – у себе – грієш руки

до лампи мов до фудзіями

і зрозумівши ненароком –

як не крути а ми – банкрути            

лягаєш в ліжко з того боку

де я би зараз мала бути

тому і сни у нас ті самі –

про східне небо пурпурове

і як журавлик оріґамі

стає листком паперу знову

та попри час що ходить колом

і вдавану прихильність будди

ми не зустрінемось ніколи

а що хотілося – забудем

****

давай візьмемо ще одну відстрочку –

температура все одно плюсова

без черг і блату купимо квиточки

туди де рідною ніхто ні слова

це потім буде – новий світ де юре                             

а ми в старому лишимось де факто 

зашторим небо у вікні похмуре

сховаємось від криз і від терактів                                     

ми зробимо усе чого ніколи

і вип’ємо за те що вже відомо

хай склянка довго бігає по колу –

тобі мені мені тобі нікому                                               

і проминувши сім чи вісім станцій

забудемо і не згадаєм всує

яка зима местиме завтра вранці

яке минуле нам вона готує

****

є в мене план на сьогоднішній вечір

треба нам тільки зібратися разом –

душі на трохи приспати овечі 

що буде потім - забути одразу

склянки пусті – а візьми і наповни –

хай тут постануть торішні химери –

ліжко із дерева ковдра із вовни

гори недопалків скла і паперу

і голоси що весну всю і літо

вперто нашіптують стінам на вухо

нібито пізно до серця тулити

ніби не буде ні світла ні руху

ти їх не слухай – гойдає кімнату

тоне кораблик тісної хрущоби –

що нам робити якщо не стрибати

в ніч як у річку із другої спроби

****

білими – а значить я повинна

хай там що зробити перший крок

на кону – три дольки апельсина

і неповна пачка цигарок

для відваги вип’єш трохи пуншу

корок відлетить в чужі світи –

я не буду – я сьогодні мушу

врешті-решт тебе перемогти

а не вийде – гратимемо знову

аж на дошці витруться дірки

і побліднуть до першооснови

всі твої смугляві пішаки

сутінки – нема від них відбою

сіється із шибок темнота

і ферзі неначе ми з тобою

ходять від кута і до кута

****

UNI

назвати б зараз хоч яку

першооснову

але в моєму словнику –

уже ні слова

відчинить протяг всі сімсот

аудиторій

а ти таки спізнився – от

сиди й повторюй

про «married woman» в множині

і сродну працю

і що тобі – бреши чи ні –

лише сімнадцять

і що не вивчити ніяк

найлегших правил

коли на тебе навіть я

не маю права

а завтра п’ять інспекторів

пройдуться рейдом

та не знайдуть нічого крім

шматочка крейди

****

за те що він такий хороший

і що не вивчить цей урок

візьму – на всі що маю гроші –

йому вина і цигарок

і з ним піду а вищі сили

хай постараються тепер

щоб двері все ж не зачинили

і не прокинувся вахтер

і пахнуть димом наші пальта

довкола царство снігове                         

лиш чорний острівець асфальту

з-під ніг пливе кудись пливе

****

лист чи записка – охайним курсивом

цифри лягли на прозорий папір

цілодобово віконечко сиве

сяє хурделиці наперекір

звідки ці чашки заляпані чаєм?

тане у жмені липкий рафінад

що нас хоч трохи з тобою єднає –

у номерах – дві дев’ятки підряд          

є ще дурниці яких не накою

ось уже й всесвіт дає мені знак

щоб обірвати легкою рукою

довгий дзвінок що не стихне ніяк

****

TRIANGLE

стіл на трьох – на трьох єдина склянка

ні про що сповзла кудись розмова

і з усіх кутів безперестанку

віє віє холодом зимовим

я сама не знаю хто з них кращий –

меншенький чи той що п’є багато –

кинуть все одно напризволяще

і мене і цю розбиту хату

а з дірявих вікон мухи білі

а вино замерзло на третину

і весь вечір пальці задубілі

мимовільно гладять скатертину

і в давно запалому мовчанні

лиш свіча потріскує сердито

бо вони її то гасять – п’яні –

то ніяк не можуть запалити

****

жовтий блиск прожектора далекого

грубка то палає то холоне

два дзвінки  короткі – твій і декого –

хилитають кабель телефону

верхню лампу – а вона й не світиться –

лівим безіменним вимкну рвучко –

ти чи хто мені пояснить звідки ця

друга позолочена обручка

до рання трястися тут від холоду

і так темно стало за порогом

щоби ви обоє в сни приходили

тільки я не виберу нікого

****

бессарабський провулок – квартира без номера – ранок

з двору пахне вапном і пилюкою паленим скатом

дротовий телефон в коридорі озветься неждано –

помилилися номером – можна було і не брати

я розмішую ложкою чай а долоня аж терпне

я дивлюсь то на тебе то в сонцем залиту підлогу

чи надовго чи ні чи залишуся тут аж до серпня

ти мені не хазяїн тому й не питаєш нічого

а помите з учора волосся на дотик вологе

а будильник на восьму заведений голосно тенькне

поспішай бо не встигнеш сховати від ока чужого

ні бокали у мийці ні згаслу цигарку тоненьку

ще так рано а вже за стіною хтось дуже сердитий

весь довколишній світ матюками приводить до тями

лиш дві знічені тіні сидять в німоті цілковитій

і похилені голови важко тримають руками

****

злива з учора не вщухла та це і на краще                             

ми у машині на розі пустого узвозу

довго не ловиться згублена в радіохащах

хвиля fm із єдино правдивим прогнозом

протяг загасить цигарку як тільки запалиш –

ось нам і знак що тепліше напевно не буде

нишкнуть у дзеркалі вилиті з гіпсу й металу

білі колони уже нежилої споруди 

асталавіста – попереду ранок імлистий

не оживити  завмерле «а може додому?»                                             

лиш двірники обважнілі від мокрого листя

безперестанку метаються по лобовому

****

треба мені сьогодні буде зібратись духом              

і обійти з поклоном наші святі місця –

он вона зимна хата двір у якім розруха

і зі старого даху крапає без кінця

знаю – сезон закрито і не знайти на цвяшку

ключик що відмикає двері оті й оці

лиш годівницю вітер перевертає важко –

ту що ми змайстрували разом для горобців

а в попільничці мідній сохне соснова голка

а від порога стежка прямо веде в садок

де на тоненькій шворці біла твоя футболка

з літа висить між вишень яблунь чи то грушок

           

вийду в жовтневе поле – хтозна уже для чого –

і мов міраж пустельний вирине вдалині

синій сільський автобус що загубив дорогу

і дотепер петляє по золотій стерні

****
а здавалось морози минули давно-предавно
ще коли ти поїхав у гори – чужі і незнані
та покрилося кригою сизе ранкове вікно
і маленьке люстерко і тріснуті кахлі у ванній
 
я не бачу тебе але знаю – ти там на верху
і розлючений вітер хапає тебе за рамена –
у двобої з тобою йому невтямки who is who
і що ти переможеш і врешті встановиш знамено
 
я знімаю одежу і тануть малюнки на склі
я боюсь помилитись тому й не вслухаюсь навмисне –
чи мобільний вібрує якщо він живий взагалі
чи вода прибуває у трубах – свята й всеочисна
 
сонце світить ледь-ледь та його і не треба тепер –
в темноті значно легше просити – «хай швидше приїде»
відривний календар нагадає що знову четвер
сніг іде – він пречистий – на ньому ще жодного сліду
 

****

пуста опівнічна церква слизька наче лід підлога

і паморозь що покрила обличчя німих святих –

тут завжди бувало людно а зараз нема нікого

і свічі горять – не гаснуть а з ними не гаснеш ти

це буде таке вінчання – без свідків і без обручок –

ти скажеш мені три слова і я прошепочу три

поранить христове серце тернова суха колючка

і тепла краплина крові між нас упаде згори

а схрещені досі руки здається вже сині-сині

година чи дві і дзвони розбудять довкола всіх 

і тільки водій знадвору кунятиме у машині –

йому ще везти нас нині крізь перший ранковий сніг

****

звук неначе на кухні не вимкнули воду

тарілок і виделок то шепіт то сміх

не зважай - хай вони там самі хороводять –

в тебе інше завдання – чекати на сніг

струм застрягне в дротах – лусне кулька на хвої

і коли нас по вінця заллє темнота

ти відчуєш – це світло тече під рукою

притуливши її до мого живота

через рік все повториться – пляшка кагору

і сухі колючки і уламки прикрас

лиш дитина лежатиме в ліжечку поруч –

ні на кого не схожа і схожа на нас

ну а зараз дивись – не марнуй ні хвилинки –

як міняється дата на календарі

як останні народжені в грудні сніжинки

не знайшовши опори зникають вгорі

****

FAKE

втиснувся у шибку сизий обрій

пальці запаслися олівцем

вечір обіцяє бути добрим

ти не обіцяєш навіть це

пахне пилом книжечка зелена –

як тебе любити інструктаж

ти її писав іще до мене

я її завчу мов «отче наш»

і нехай ні слова ні півслова

там про нас у цей момент нема

я бар’єр здолавши паперовий

вірша присвячу собі сама

три строфи – не так багато праці –

вклею перед змістом акурат

найдрібнішу із містифікацій –

ямбом – твій новий фальсифікат

може потім знайдеш випадково

цей примірник в шафі у кутку

і повіриш в мене ніби в слово

ніби у метафору тонку

чорна посолоджена заварка

за хвилину чайник засопе

і спадає попіл із цигарки

на ініціали «н.і.п.»

****

щойно викотиться місяць

я почну хоч ніч надворі

боротьбу за перше місце

і переділ територій

              

геть з полиць гросбухи сірі

і червоні фоліанти

данте лорки і шекспіри

на латині й есперанто

альманахи і брошури

лиш розгорнуті разочок

йдіть ви на макулатуру

я читати вас не хочу

я сама вмочивши пера

– хай це дуже непрактично –

начеркаю на папері

щось порочне чи величне

я дійду до краю світу

я наб’ю усім оскому

прізвищем на вісім літер

не таким іще відомим

ранок – догорають дрова

аркуш не початий досі

тільки як вінок лавровий

сонце в мене у волоссі

****

ПРОЩАННЯ З ARS POETICA

не заведеться більше либонь

ця катеринка 

тож хай сьогодні знищить вогонь

все до сторінки

навіть оцей на листку олівцем

вірш розпочатий

про за вікном спорожнілий райцентр

і про хрещатик

сили достатньо вийти із гри

 – всьому фініта –

букви абетки – їх – тридцять три

ну і мені так

і не шкодую і не боюсь

що передчасно

а запальничка в пальцях чомусь

гасне і гасне

****

тільки й зосталось – замкнути ці двері

дати розписку – «не хочу нічого»

і підписатись на білім папері

чорним відбитком свого вказівного

хай би хтось взяв заступився за мене

і не пустив би ніколи на волю

та розтікається світло зелене

та розривається стрічка контролю

і під ногами пресується щебінь

і зауважую крайчиком ока

як кружеляють у синьому небі

списані аркуші ніби сороки

а за плечима нечуваний досі

звук з частотою дві тисячі герців –

це хуртовина до каменя зносить

щойно покинуту рідну фортецю