ГРА В ТРИ РУКИ (2009)

****

ГРА В ТРИ РУКИ

1

дуже скоро четвертого грудня а може ніколи

місце зустрічі час обиратимеш сам чи сама

ресторан із оркестром де грають здебільшого соло

я чекаю на тебе – ти знов не приходиш – зима

це – мелодія відчаю перші акорди шопена

голоси із середини – «змовкни забудь зупинись»

мій коханий/кохана – хто знає тепер достеменно

хто кому не належав кому хто належав колись

грудень січень – за місяць тут буде лиш грудочка сажі

тільки посуд розбитий і вальс що лунає невлад

це – початок любові що зрештою вже і не важить

я вдивляюсь у дзеркало – бачу порожній квадрат

2

майже два роки – нечутні розмови з тінями                            

протяг в кімнаті поруч – тепер і тоді

сонна затерплість клавіш і губи покриті інеєм

пальці яким не звикати до холодів                                                         

я пам’ятаю лиш те що таки не сталося

замість імен і прізвищ сіріють ікси –

жінка з понурим поглядом – іграшка що зламалася –

можеш – згадай адресу а можеш – спаси

все перейшло наче сон і в різдвяній святості

вечір сховає сліди підошов і шин

що мені залишається – плакати і сміятися

з горла п’ючи найміцніше з торішніх вин

3

це – гра-імпровізація – торкни

прозору тишу нежилої спальні

де тіні – безголосі і печальні                                                      

і бачиш так неначе бачиш сни

де все що мали – наше й нічиє                                                

де вчора знали більше ніж сьогодні

де три руки – то теплі то холодні

і правила не діють але є

****

алкоголь і троянда – усе що сьогодні потрібно

замість столу чи таці – картонна обкладинка книжки

я лишаю затиснувши зуби замерзлу аж срібну

невагомість плечей на ламкому периметрі ліжка

ця тонка геометрія снігу крихкої крижинки

в розкоркованій пляшці чогось що іще невідоме

я цілую тебе з неприхованим поспіхом жінки

про яку не згадаєш тому й не розкажеш нікому

чорне дзеркало страху і спущені білі знамена

хто з нас першим промовить – аби врятуватися – мантру

студеніє отрута налита тобою для мене

у котрийсь із бокалів – не сплутай не сплутай їх завтра

****

грона останніх побачень – сади відцвітання

перші ознаки спустошення – є і немає

відповідь на найскладніше твоє запитання –

те чого вже не боюся але уникаю

кажеш – «пора» але ключ застрягає уперто

креслить рука занотовані вчора в блокноті

декілька речень які ще осядуть в конвертах

цифри арабські які набиратиму потім

скільки триватимуть ігри вгадати непросто

що важливіше – закони свої чи господні?

гасне у темряві профіль двоспинного монстра –

хочеш лишайся а хочеш іди хоч сьогодні

****

вже ніхто не примчить на ранкову зупинку ніхто

не спіймає за лікоть не крикне розпачливо – «стоп»

і минувши безлюдну заправку розбите авто

повезе тебе – тиху й безпомічну – звідси подалі

ти проґавила шанс ти поїдеш додому сама

під колесами мнеться дорога якої нема

і синоптик по радіо вторить – «зима» і «зима»

і на шиї мов рана – дешеві червоні коралі

б’ються в скло лобове сизі клапті холодних небес

у кишені два паспорти – з правом повернення й без

а на денці валізи – одна із підпільних адрес –

не давай не давай її більше нікому наталю

****

міста в якому ти плакала більше немає

площі порожні і скриньки порожні – лиш тіні

синіх валіз на вокзалі і протягів зграї

ніби лишились слова що не вимовиш і не заміниш

є коридор є вертання туди де дзеркала

тихі й прозорі де сніг і замерзла підлога

де не шкодуєш що втратила більше ніж мала

бо пам’ятаєш усе і водночас нічого

сон закінчився і кожен тепер обережний –

руки не зв’язано але й не випито чаші

губиться губиться в межах зими і за межами

місто в якому ти плачеш

****

ТРИ ЛЮБОВНИХ ІСТОРІЇ

1

у цій кімнаті давно не говорять вголос
не вмикають приймач щоб дізнатись новини
тут ніхто не згадає колір твого волосся
і тріскає стеля
лиш торкнись до її блакитної шкіри
чи спитай обережно – «wo bist du?»
ці порожні півроку близькості морфій
між двома ударами в груди і спину
хто обіцяв тобі бути з тобою
пити твій безум гіркими ковтками
вдихати отруєні пахощі і не померти?
 – бідна розпатлана дівчинка –
кадри зітертого порно прихований розпач
як легко ти видираєш крихкі сторінки
гладиш поламані бильця
лишаючи відбитки туги
в цій кімнаті залитій водою і світлом
теплій від дотиків ігор дитячих дивних
пам’ятають лише імена або кількість обіцянок
і не шукають винних

2

він знає про неї більше ніж інші
щоранку залишаючи ключ і гірчичні зерна на ліжку
промовляючи майже нечутно – «ich bin liebe»
він знає що робить
адже чого б вона не хотіла
що би не приховувала
завжди є хтось
хто дозволяє думати про себе
і не просить винагороди

3

я можу побути з тобою до ранку дитинко

рахувати твої кольорові пігулки

читати вголос газети чи пожовклі рецепти

перебирати спогади

постійно зазираючи до вікна

ці щорічні маніфестації

на захист убивць і самогубців

сіль на кінчику язика

темні обличчя тих

кого ніяк не встигаєш забути

сніг залишає сліди

на вологому ґрунті

наша остання дорога

довге шосе за безлюддям твоєї лікарні

сміх в коридорі якого ти знову боїшся

там куди ти надумала йти

ніхто не вмирає дитинко

завтра сьогодні

я можу побути з тобою до ранку

зігріваючи пальці іржавим теплом батареї

обережно вмикаючи світло торкаючи двері

за якими – ти знаєш напевне –

немає нічого

****

сніг на світанку цигарка твоя/моя

легко запалишся – згаснеш так само легко

почервоніє келих а ввечері я

диск телефонний крутитиму як рулетку

іскорка зблисне а далі – пітьма пітьма

двері важкі хилитає кімнатний протяг

вирвано ключ і замок а тому нема

звідки іти і куди повертатись потім

хто мені скаже навіщо це все було

знаків питань наді мною чорніє зграя

і затихає по звуку «алло алло»

слухавка терпне а отже зв’язку немає

****

і листи у яких не буває новин

і кімнати якими блукаєш один

ніби в довгому списку образ і провин

не знаходиш знайомих імен або чисел

так далеко від мене і солодко так

і годинник мугикає – «тік» або «так»

обертаючи мінус на плюс а відтак

вже немає різниці між «до» і «опісля»

                                    

і обличчя твоє у сузір’ї ковша

і розмов телефонних осіння іржа

а чия ти межа і чи є тут межа –

неважливо – ми разом – нічого не бійся

****

трава зів’яла пристрасті опала

останніх днів гербарій золотий

любов якої нібито не стало

ти будеш сойка а тому лети

така тремка до вирію дорога

лишаєш тінь долаєш чорну ніч

одна тобі тепер пересторога –

зима почнеться рано цьогоріч

а ти – лиш цятка десь на небокраї

шукала тиші а пізнаєш крик

і місто що під крилами зникає –

скорботна пустка цвинтар між осик

****

REISEZETTELS

                                                            

1

ця мандрівка не має початку
спокій який ховаю в наплічнику поряд із цигарками
заспівай заспівай мені пісню
про вбивцю з великої дороги
про пісок в його рушниці і тонкі сухожилля
ми не стрінемося ніколи
потяг в якому він їде –
пустельна ящірка
що лишає обірвані хвости вагонів
поміж висхлих залізничних стебел
поміж зміщених хребців пам’яті
яку вже не страшно втратити

2

незбагненно неперевершено

запалюєш цигарку на одному з вокзалів

центральної європи

вуличний хлопчик із порожніми очима

пропонує два тижні свободи і запікається кров

на гострих колінах

на гарячій бруківці в софії чи будапешті

«нікому нікому» – повторює він

скручуючи пергамент

розбиваючи крихке люстерко

торкаючись до двох червоних цяток

на твоїй шиї

залишся зі мною

3

маршрут зітертих підошов і відкритих ран
ти повертаєш на південь

попереду тільки туман
і поголені голови твоїх зброєносців

скільки ідеш а голос пустелі

ніяк не стихає

скільки ідеш а пісок підступає до шиї
і наче засмаглий араб

без роду імені статі
вперто нашіптує –

«чого ти боїшся дитинко?

ми помремо в один день»

тобто сьогодні